Проект "Змінимо країну разом"

“Змінимо країну разом”

звіт про участь у проекті (перебування на Тернопільщині) вчителя української мови та літератури

Мусіївського НВК   Медведєвої Світлани Іванівни

За ініціативи голови Луганської обласної державної адміністрації – керівника військово-цивільної адміністрації Юрія Григорійовича Гарбуза в рамках Угоди про співробітництво між Луганською,  Львівською та Тернопільською  областями за  пілотним проектом «ЗМІНИМО КРАЇНУ РАЗОМ» стартувала програма педагогічного та культурного обміну   між навчальними закладами Луганщини, Львівщини, Тернопільщини 20 жовтня 2016 року. Перший етап якої тривав до 18 листопада. Я перебувала у складі  делегації (25 вчителів української мови та літератури, англійської мови, вчителів початкових класів) в Тернопільській області, Бучацькому районі.  Проводжали нашу делегацію в Сєверодонецьку  заступник голови обласної державної адміністрації О.П. Лішик та директор Департаменту освіти і науки  Ю.В. Стецюк.

Учасників делегації об’єднував високий професіоналізм, любов до своєї справи, патріотична позиція та щире бажання змінювати країну на краще!

Насправді - класно, що започаткований такий проект! Бо, мабуть, ніхто з нас туди просто так не поїде, не пізнає, не побачить – не зрозуміє зсередини тих людей, їхні звичаї, традиції, дух того краю. Країна у нас велика і насправді різна. І треба знати!!! А щоб знати, треба побути там, побачити, поспілкуватися…                

«Тернопільщина – край добрих і гостинних людей.  Тернополяни завжди раді приймати у себе гостей з усієї України.  Тим самим ще раз стверджуючи думку, що наша країна була і завжди буде ЄДИНОЮ!» – так говорив Степан Барна, голова Тернопільської  ОДА на зустрічі з нами. Хліб від воїнів АТО передали землякам вчителі Попасної …і нас розібрали начальники відділів освіти Тернопільської області. Нас зі вчителькою іноземної мови з Троїцької гімназії чекали навчальні заклади Бучаччини.

Бучач – одна з найоригінальніших осель України. Розташований на прибережних терасах глибокого каньйону річки Стрипи. Оточений високими пагорбами, має неповторне архітектурне обличчя, риси  якого викарбувані різними епохами. Назва міста, певне, походить від слова “буча” (глибока долина, де бурхливо тече вода) .

Чудовий куточок мальовничої Бучаччини розташований на південному заході Тернопільської області. Це край неперевершеної співачки Соломії Крушельницької, письменника, автора відомого твору “Роксоляна” Осипа Назарука, знаного Нобелівського лауреата Шмуеля Йосефа Агнона, скульптора Іоанна Георгія Пінзеля… “Перебування на нашій історичній землі збагатить вас духовно, наповнить серце добром і щирістю, любов'ю до нашого прекрасного міста та його жителів, а мандрівка древнім Бучачем стане для Вас особливою і незабутньою…”, - так запрошували нас до мандрівки Бучацькими навчальними закладами  та Бучачем голова Бучацької РДА Віталій Бебих та в.о. начальника районного відділу освіти Михайло Гавловський в перший день перебування в Бучачі.

Багатоваріантний спектр освітніх послуг для дітей шкільного віку забезпечують 63 загальноосвітні навчальні заклади, а саме: Бучацька гімназія ім.. В.М. Гнатюка, Бучацький колегіум ім. св. Йосафата, Бучацький ліцей, 18 шкіл І-ІІІ ступенів, 23 школи І-ІІ ступенів, 16 шкіл І ступеня, 3 позашкільних заклади. Всього в установах освіти району навчається біля 7000 учнів, працюють більше 1000 педпрацівників: вчителів, вихователів, педагогів- організаторів, бібліотекарів. Незважаючи на демографічну ситуацію в районі – жодна школа не закрита!!!

Навчальні заклади району є учасниками Всеукраїнських конкурсів. Так, Бучацький ліцей – переможець Всеукраїнського конкурсу «Сто кращих шкіл України»; Бучацька гімназія є переможцем конкурсу Всеукраїнської історико – географічної експедиції «Історія міст і сіл України»; директор Бучацького колегіуму став лауреатом Всеукраїнського конкурсу «Сто кращих керівників навчальних закладів України».

Особливих відмінностей в роботі  навчальних закладів тернополян я не побачила, бо всі працюємо під егідою одного й того ж Міністерства освіти, за тими ж навчальними планами і програмами, над реалізацією положень і завдань державних та регіональних програм «Вчитель», «Обдаровані діти», комп’ютеризація загальноосвітніх навчальних закладів, «Шкільний автобус» … Варті уваги також : науково-педагогічні проекти, програми, які реалізувалися в їхніх загальноосвітніх навчальних закладах у 2016 році -  всеукраїнського рівня: «Європейська мережа шкіл сприяння здоров’ю»; проект - «Розвиток громадсько-активних шкіл в Україні шляхом впровадження програми «Школа як осередок розвитку громади». Цікавим є Міжнародний освітній проект «Зелений пакет»,  як освітній проект у справі  екологічного виховання підростаючого покоління (координатор - Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ) ,  який Тернопільщина представила нещодавно в Угорщині.

Ті ж: інтерактивні технології, проектні технології, комп’ютерні технології…, предметні олімпіади,…письмо першокласників олівцем,… «завалені» вчителі тими ж «безпросвітними» конкурсами …, те ж ЗНО…, таке ж небажання вчитися в учнів…., особистіно зорієнтоване навчання,…громадсько-активні школи… і. т.ін. Але в кожній школі є свої «родзинки» . Та незабутнє враження справили на мене заклади нового типу : ліцей, гімназія і особливо - колегіум ім. св. Йосафата.     

Велика увага в усіх навчальних закладах приділяється релігійному вихованню. В кожному навчальному  закладі діє або капличка Божої Матері, або просто куточок в рекреації, де в час релігійних свят проводять богослужіння священники, а щотижня – у спільній молитві дякують Богові за отримані ласки та просять міцної віри, здоров’я, сили й мужності зростати у чеснотах і доброті, або й просто діти моляться за здоров’я рідних, за спокій в родині, навіть, за успіх перед контрольною роботою. Були присутні в Чортківській церкві на хрещенні дитини (вразило). Спостерігали в монастирській церкві Бучацького монастиря отців Василіян, як діти йдуть на сповідь, причащаються…

Велике враження справив на мене День, проведений в колегіумі ім. св. Йосафата! Це – один із провідних середніх навчально- виховних закладів Тернопільщини, в якому навчаються учні 8-11 класів з різних куточків України. Унікальність його полягає в тому, що створений при монастирі. Форма діяльності - навчально - виховна. Навчальний план створено на основі загальноосвітніх програм з корекцією відносно профілю колегіуму. Для учнів 10-11 класів організовано навчання за профілями: історичний та  біолого - хімічний. Читається курс «Основи християнської етики». Для учнів 8-11 класів діють факультативи та курси за вибором. До колегіуму приймають тільки хлопчиків, які закінчили 7 класів, шляхом конкурсного відбору. 20% випускників колегіуму продовжують навчання в духовних , а решта - у світських вишах України, Польщі, Хорватії та США… В цьому закладі відвідали уроки : історії, географії, християнської етики, засідання «літературної кав’ярні». стали учасниками гри -  КВЕСТу, обідали в трапезній разом з учнями, бачили келії учнів, де вони мешкають, взяли участь у Святій Літургії…Незабутньою була поїздка з учнями колегіуму (переможцями районного конкурсу) на обласний фестиваль патріотичної пісні до Тернополя…, бо вони не сподівалися, що ми, луганчанки, знаємо стільки українських пісень , і залюбки з ними співали.

Цікавими були уроки християнської етики в загальноосвітніх школах. До речі, педпрацівники проходять курсову перепідготовку в ІППО в 3 етапи і обов’язково додають до документів про освіту і свідоцтво про св. Тайну Хрещення і Миропомазання та свідоцтво про Вінчання.

Крім того, відвідала уроки  вчителів української мови та літератури : в ліцеї - (7 клас) Вчитель: Михайлів Ганна Степанівна , (10 клас). Вчитель: Молюк Ольга Василівна; в Бучацькій ЗОШ І-ІІІст.  № 2 - ( 11 клас). Вчитель: Кольба Галина Ярославівна. Відвідала  засідання РМО вчителів англійської мови: майстер-клас вчителя Бучацької  ЗОШ № 2 –Курцеби Олександри Миколаївни за участю волонтера корпусу миру зі США – Керолайн; прийняла участь: у ліцеї- виховний захід  “Україна – це моя країна ! ”; у  Золотопотіцькій ЗОШ І-ІІІ ст.: Літературно - музична композиція  - “В нашім серці Україна”; у Зеленській ЗОШ І-ІІ ст. : флешмоб  - ” З Україною в серці”; у Стінківській ЗОШ І-ІІІ ст.: виховний захід  “ Любімо рідну мову! ”; у Возилівській ЗОШ І-ІІІ ст.:захід, присвячений Дню української писемності та мови ; у  Зубрецькій ЗОШ І-ІІІ ст.: композиція – реквієм, присвячена річниці загибелі героїв Небесної сотні, випускників школи : Ігоря Костенка та Василя Мойсея ;  Обласний конкурс патріотичної пісні, прози, творів образотворчого мистецтва “Свята Покрова”, присвячений 100-річччю бою під Лисонею; у  Соколівській ЗОШ І-ІІІ ст. побачили : виставку вишиванок вчителів та весільний обряд вінкоплетення ; у  Бучацькому районному центрі дитячої та юнацької творчості “Сузір’я” прийняла участь:  у майстер-класах керівників гуртків – декоративно – прикладного напрямку, художньої і народної вишивки, керівників гуртків – художньо-естетичного напрямку,  туристсько-краєзнавчого напрямку;  у Підзамочківській ЗОШ І-ІІ ст. побачила: майстер-клас з розпису  Писанки.

… Дуже цікавим було знайомство в Стінківській ЗОШ І-ІІІст. із дітьми, що сиділи на уроках в хустинках. Виявилося, що це діти із сімей амішів. В Україні амішів називають ще хустинниками. Головна ідея цих жителів  – бути подалі від держави і цивілізації, вони  не святкують жодних свят, весіль, хрестин.  Вони фактично перебувають у сімнадцятому столітті, чим доводять, що зупинити час можливо. Ніякого «гріховного зв’язку» з державою: у них заборонено користуватись технікою, робити аборти, літати літаками та носити сучасний одяг.Вони не служать в армії, не цікавляться політикою, освітлюють будинки гасовими лампами, у хаті під стелею підвішена гасова лампа, праска на вугіллі. Аміші електрики не визнають, і хоча дехто з них уже має мобільні телефони, заряджають їх у “світських” сусідів. Телевізорів у них також немає, не будують церков. Вони  не читають книжок, не здобувають вищої освіти. Жінки, переважно, швеї, а чоловіки – майстри. Навіть якщо чоловік їде на заробітки, аміші не відпускають його далеко — в область, максимум — до Києва. Жінки-аміші, до речі, повинні народити не менше 15 дітей.   Живуть сім’ї у блакитних будинках, по кілька поколінь у дворі. Старші стежать за молодшими. До школи ходять лише до восьмого класу. Через те, що аміші не дивляться телевізорів, не мають комп’ютерів, не знають, що таке інтернет і т.д. «заручники цивілізації» просто не знають про що з ними розмовляти. У таких сім’ях панує культ дітей. Батьки ніколи не сварять і, тим більше, не б’ють своїх нащадків. Діти люблять малювати коней, яскраво розмальовувати книжки-розмальовки, із задоволенням читають казки, але шкільні свята і останній дзвоник ніколи не відвідують. Коли їх запитати «Як тебе звати?Де вчишся?», діти не називають імен; вони лише кажуть скільки мають братів чи сестер і що робить мама. Батьки-аміші категорично відмовляються отримувати будь-яку матеріальну допомогу від держави, бо вважають це гріхом. «Ми народжуємо дітей заради Бога, а не заради держави», – кажуть хустинники. Харчуються родини добре, в раціоні постійно є м’ясні страви, риба, цитрусові. На зиму матері консервують багато продуктів. У них немає постів чи обмежень у харчуванні і грошей на їжу вони не шкодують…Ми відвідали сім’ю амішів, в якій 14 дітей. Спілкування було дуже цікавим, нас пригостили хлібиною і, навіть, пропонували ще й кролика….Але складені подушки по 20 шт. …40 чашок для чаю… стоси хустинок, причому різнокольорових,…ще й досі перед очима!

Реформа освіти (створення опорних шкіл) – неодмінна вимога сьогодення Тернопільщини. На реформування освітньої галузі їхньої області так само, як і нашої,  безпосередньо впливає  той факт, що Тернопільщина серед перших у країні в створенні територіальних громад. Схвильованими, цікавими, щирими були зустрічі з громадою Бучацького Підзамочка за «Круглим столом “Минуле і сучасне нашого села», де познайомилися ми з історією життя лемків із спогадів лемкині Ольги Василівни Околович :

«…Осінні дні завжди викликають у мене сум, навіюють тяжкі спогади. Хоч минуло 70 років з того часу виселення нас з рідної домівки, але є рани , які не загояться ніколи. І сьогодні пам’ятаю той день, коли востаннє була у рідній хаті. То був теплий сонячний день. Біля хати яскраво цвіли георгіни, троянди, айстри. Мені так сумно було це залишати, бо квіти я дуже любила і люблю. Ми прощались з новопобудованим домом під черепицею. Цілували одвірки, стіни, двері. Плакали, ридали…

Мені було 9 років. Посадили мене на фіру із скромними житками. Дорослі несли за плечима у вереті те, що не помістилося на фіру: їжа, одяг… Ми всі оглядалися на хату і гірко плакали. Дорога йшла попри наше поле, на якому стояли необмолочені полукіпки, зеленіла соковита капуста, пожовтіле картоплиння.

 Батько був скрипалем. Скрипка теж передала свою тугу за краєм:

«Старенька скрипка затремтіла у руках

Співала болем з почуттям артиста

Здригнулася від звуків вся земля,

Аж падало з дерев зелене листя.

Чому? За що?- лунало звідусіль,-

Ми мусим покидати рідну хату?

Хоч дайте взяти грудочку землі!-

Просила з горя  посивіла мати.

Шалений ворог жалості не мав.

Йому однак: чи діти, чи дорослі-

А плач людський ще більше додавав,

Не розуму, а ненависті й злості.»

Мій батько оглянувся навколо, погладив скрипку і поклав у футляр. Заплакав сам, прощаючись із краєм… Прибули ми на станцію Ряшів. Чекали 2 тижні, поки позвозили решту лемків. Поселили нас по 3 сімї у відкриті товарні вагони. Їхали цілий місяць. Зупинялись набрати води, пасли худобу…доїхали до Донецька, в с. Котляревка…. А потім через деякий  почали тікати зі сходу і переїхали на Тернопільщину, де і зараз живемо.» Ця розповідь перекликається з нашим сьогоденням, як тисячі жителів Донбасу( наших дітей, онуків, братів, сестер, батьків) залишили рідні домівки і невідомо, чи скоро зможуть повернутися…Плакали ми, плакали й вони… Пізнім вечором поверталися  ми до Бучачу, приємно вражені тим, що прості жителі села співчувають нам… і це потрібно було чути, як зворушливо й переконливо запрошували до себе на Різдвяні свята сім’ї з нашого села: «Ми приймемо з 3-ма дітками, а ми - з 4-ма дітками… а ми – з 2-ма, бо в нас своїх 4-ро…»…

Всім відомо, що Тернопільщина - край твердинь духовності, край замків і фортець.  Духовними центрами краю, місцями масових прощ і відпустів, паломництва є Марійський духовний центр Зарваницької Матері Божої та Почаївська Свято-Успенська Лавра.   Відомими місцями паломництва є монастир Згромадження сестер Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії у Язлівці (Бучацький р-н) та Свята гора у Полупанівці (Підволочиський р-н)

34 замки та фортеці збереглися на землях Тернопільщини – це третина від їхньої загальної кількості в Україні.У ті часи, коли зводилися укріплення (а було їх у краї понад сто), потреба у них визначалася постійною ворожою загрозою. Фортеці та замки, частину з яких їхні власники перебудовували, згодом було доповнено розкішними палацовими спорудами.

Ми відвідали Марійський духовний центр Зарваницької Матері Божої та  монастир Згромадження сестер Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії у Язлівці, Бучацький замок , Язловецький замок,  Підзамочок (Навпроти замку на правому березі Стрипи у1885-1939 роках працювала шовкоткацька мануфактура, власність родини Потоцьких. Тут виготовляли шовкові стрічки килими, оббивочні тканини, декоровані срібними та золотими нитками), … Рукомиш (Скельний монастир)…  Свідком сивої давнини й історичних подій осені 1672 р. стала 600 – річна Золота липа- пам'ятка природи. Згідно легенди, саме тут був підписаний Бучацький мирний договір між Польщею і Туреччиною, за яким Поділля мало відійти до турків…  

Дністровський каньйон визнаний фахівцями та любителями природи одним із семи чудес України. Із загальної довжини- понад 250 км, територією Тернопільщини простягається його більша частина.Каньйон не тільки місце відпочинку, але й арена водних перегонів.Незабутні картини цього каньйону…А відпочинок на березі Дністра!!!

Карпати… Верховинський район… Криворівня… Музей Івана Яковича Франка… Форельне господарство (самі ловили форель, але нам її засмажили… Банош …Грибна юшка..) …Шешори (Водопад Гук)… Коломия (музей Писанки)…Львів (екскурсія по місту,  оперний театр, Львівська майстерня шоколаду, Майстерня карамелі, «Пузата хата»…), Тернопільський драмтеатр (вистава «Мина Мазайло»),…тернопільська кав’ярня (смак кави…),.. Івано- Франківський драмтеатр (вистава артиста й телеглядача)…Косів (подарунок від Бучацького відділу освіти – ВИШИВАНКИ!!!)…

Початок проекту – Є ! Не зупиняймося !!! Нас із старшокласниками запросили на свято «Віденський вальс» до Бучацького коледжу. Як не показати дітям те, що побачили ми…??? Тож нехай проект набирає обертів !!!

Провела  захід до Дня української мови та писемності у  Возилівській ЗОШ І-ІІІ ст. 

Провела інтегрований урок української літератури та християнської етики у Ріпинецькій ЗОШ І-ІІ ст. з учителем християнської етики

Звіт про участь у проекті (перебування на Тернопільщині) вчителя української мови та літератури Мусіївського НВК   Медведєвої Світлани Іванівни: https://cloud.mail.ru/public/A3LP/cYvUXDDkn